Починаючи з 2000 року, 21 лютого кожна нація відзначає день своєї рідної мови. Саме мова є тим генетичним кодом, який передається із покоління в покоління, демонструючи нерозривний зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього в житті кожного народу. І доки є мова – доти є народ, доти є держава. Досить влучно відзначила Ліна Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову…”
Ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна – це ті юнаки та дівчата сьогодні, котрі завтра становитимуть генерацію Збройних сил України. А значить, саме вони будуватимуть наше майбутнє. Приємно, що богунці не лише вивчають рідну мову в межах вимог загальноосвітньої системи, а й уміло помічають помилки довкола себе, перемагають в олімпіадах та конкурсах знавців рідної мови, розкривають власні таланти українською мовою, живуть нею, а вона живе в них, тече в жилах разом із кров’ю, вдихається та видихається разом із повітрям, виспівується у піснях та лягає в рими у віршах.
Горді тим, що виховуємо правильно вмотивоване, патріотично налаштоване покоління, котре не зрадить мову, не продасть країну, не зречеться народу.
Слава Україні! Слава нашій рідній українській мові!