Його ім’я викарбуване на карті Місяця. Звичайне українське прізвище Засядько — поруч з іменами таких світових світил науки, як Коперник, Галілей, Ньютон, Ейнштейн… За які заслуги так високо до самісіньких небес піднесла його світова наукова спільнота? І чому ж тоді на Землі не звели йому бодай найскромнішого пам’ятника?
Олександр Дмитрович Засядько народився 7(20) листопада 1779 року у містечку Лютенька Галицького повіту на Полтавщині в сім’ї головного гармаша Запорізької Січі — Дмитра Даниловича Засядька, який очолював артилерію Січі за Петра Калнишевського. Після розгрому Січі Дмитро Засядько отримав дворянський чин, і з дозволу цариці у серпні 1790 р. відправив двох своїх синів до інженерного кадетського корпусу у Петербург. У 18 років підпоручика Олександра Засядька призначено в артилерійський батальйон на Херсонщині. Невдовзі – італійський похід під командуванням Суворова, у 1806–1812 роках – участь у російсько-турецькій війні під командуванням Кутузова. Кмітливого, винахідливого й мужнього офіцера нагородили орденами Георгія, Володимира, Анни…А за особисту відвагу й героїзм під час штурму фортеці Разград капітан Засядько отримав найпочеснішу в Російській імперії іменну зброю – золоту шпагу «За хоробрість». Першим володарем такої зброї став Багратіон, а третім, уже після Засядька, – за наслідками Бородинської битви фельдмаршал Кутузов.
Зрештою, така вже робота у військових – воювати, а війни в першій половині ХІХ століття Російська імперія вела майже безупинно. І про Олександра Засядька, якби він був просто військовим, навряд чи згадали б ми сьогодні.
Однак талант винахідника в характері й діях Засядька переважав. Уявімо собі: 35-річний бойовий офіцер, увінчаний лаврами за хоробрість, продає маєток під Одесою і на виручені власні гроші відкриває піротехнічну лабораторію. 1815 року – експерименти з бойовими ракетами, які сягають невиданої на той час відстані – до 3000-4000 метрів. Невдовзі конструює установку, з якої можна вести залповий вогонь шістьма (!) пороховими ракетами – за 125 років до появи славетних шестиствольних «катюш».
Так уже склалося в історії людства, що війни, гостра потреба мати найдосконаліші засоби в арміях стали чи не найважливішим чинником розвитку науки й техніки.
Наш видатний земляк – у цьому ж руслі. 1820 року він очолив щойно народжене Михайлівське артилерійське училище (згодом – академія). Під його керівництвом створюється Санкт-Петербурзький арсенал (кращий і досконаліший за будь-які європейські того часу). Під його орудою – пороховий завод, піротехнічна лабораторія. І один за другим винаходи: гарматні лафети, переносна машина для пересування гармат найбільшого калібру, пороховий млин тощо. Аж до організації масового виробництва зброї в ракетному закладі. Коли Олександрові Дмитровичу йшов 49-й рік, його призначили начальником штабу артилерії російської армії. Завдяки йому ракетною артилерією були озброєні не лише сухопутні війська, а й Чорноморський флот та Дунайська флотилія.
Під час штурму фортець, утримуваних турками – Браїлів, Шумна, Варна, вирішальну роль відіграли «катюші» Засядька.
1834 року Олександр Засядько за станом здоров’я пішов у відставку й оселився в Харкові. Генерал-лейтенанта полишали сили, але не згасли мрії. Він конструював машину, яка могла б здолати Дніпровські пороги, працював над удосконаленням ракет (перший у світі заснував термін «ракета»), поглядаючи на овіяне романтикою нічне небо й Місяць, на якому майже через 200 років після народження винахідника на його честь буде названо кратер, адже розроблені ним розрахунки та принципи реактивної тяги і балістики – вагомий внесок у розвиток космонавтики.
