Починаючи з 2000 року, 21 лютого кожна нація відзначає день своєї рідної мови. Саме мова є тим генетичним кодом, який передається із покоління в покоління, демонструючи нерозривний зв’язок минулого, сьогодення та майбутнього в житті кожного народу. І доки є мова – доти є народ, доти є держава. Досить влучно відзначила Ліна Костенко: “Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову…”

Ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна – це ті юнаки та дівчата сьогодні, котрі завтра становитимуть генерацію Збройних сил України. А значить, саме вони будуватимуть наше майбутнє. Приємно, що богунці не лише вивчають рідну мову в межах вимог загальноосвітньої системи, а й уміло помічають помилки довкола себе, перемагають в олімпіадах та конкурсах знавців рідної мови, розкривають власні таланти українською мовою, живуть нею, а вона живе в них, тече в жилах разом із кров’ю, вдихається та видихається разом із повітрям, виспівується у піснях та лягає в рими у віршах. Так, Анастасія Вишнівська, ліцеїстка 2 взводу 4 навчальної роти, висловлює свою любов до рідної мови у власній поезії, а творча група ліцеїстів із 4 взводу 5 навчальної роти (Владислав Мірошник, Гліб Турченков та Владислав Субутович) стали творцями зворушливого патріотичного відеоролика.

Горді тим, що виховуємо правильно вмотивоване, патріотично налаштоване покоління, котре не зрадить мову, не продасть країну, не зречеться народу.

Слава Україні! Слава нашій рідній українській мові!